Десять кілометрів, що перетворилися на 3,5 тисячі, як чоловік через Латвію повертався до Харкова з окупації, - ФОТО, ВІДЕО



У перший день повномасштабного вторгнення Росії в Україну Віктор Загребельний опинився в окупації у селі під Харковом. За два місяці чоловік спробував пішки дійти до міста і підірвався на міні. Окупанти відмовилися вколоти знеболювальне, але транспортували чоловіка до лікарні РФ, звідки Віктор вибрався додому через Латвію — подолав понад 3,5 тис. км.

Віктор жив разом із дружиною у селі Руські Тишки, за 10 кілометрів від Харкова. 24 лютого Загребельний прокинувся близько 05:00 від вибухів, пише Суспільне.

"Жінку розбудив і кажу: дивися, війна, мабуть, почалася. Ми визирнули у вікно, з одного боку на окружній горіло. Ми сіли в машину й поїхали до Харкова. Дорогою стояла техніка з "зетками", але ніхто не зупиняв, блокпостів ще не було. Якщо чесно сказати, я й сам не розумів, що це за "зетки" — це наші чи не наші", — розповідає чоловік.

Віктор Загребельний. Фото: Суспільне Харків

Повернувся додому за котами

"У Харкові ми вже зрозуміли, що все дуже серйозно: робота зупинилася, на заправках черги, в магазинах. Тоді я жінці сказав, що я їду назад, бо вдома два коти залишилися. Сів в метро, поїхав до "Героїв Праці", а далі пішки пішов до Окружної. Біля Окружної вже були вибухи, люди з Північної Салтівки йшли до метро: із тваринами, з дітьми, один, як шалений, йшов в інший бік. Дорогою зустрічав розбиті машини, розтрощені, я думаю, там живих не лишалося", — розповідає Загребельний.

Наступного дня окупанти до міста вже не пропустили, навколо села облаштували блокпости й перевіряли місцевих жителів: вимагали документи, оглядали будинки, згадує Віктор.

"Ось у нас вулиця: з одного краю блокпост, з другого краю блокпост, у нас біля двору за метрів 40 уже окопи рили, потім тижня за два "ДНРівці", луганські приїхали. Їх можна було відрізнити за формою — вона просто зелена і каски радянські, а у росіян були бронежилети, у тих, хто з "ДНР", не було. "ДНР" і "ЛНР" — ті ходили по дворах, ті могли до лоба автомат приставити: ось, ти мені не подобаєшся, я в тебе вистрелю зараз", — говорить Загребельний.

Чоловік пригадує, що техніку окупанти ставили на городах селян. "Гради", "САУ", "Урагани", міномети — з неї обстрілювали Харків.

"Голодували, але від російської гуманітарки відмовилися"

За словами Загребельного, магазини у селі не працювали, через щільні обстріли переміщуватися було небезпечно, у будинках вимкнули світло — за водою ходили до криниці або збирали сніг.

Однак, за російською гумдопомогою до школи чоловік не ходив жодного разу: "Гуманітарку казали, що біля школи давали, але я не думав, щоб іти туди, бо була гордість".

"Перший місяць ми їли те, що в нас там було — картопля, засоли, мука. На другий місяць стало гірше — лишалася одна картопля. Весь час хотілося їсти. Ми з сусідами, коли заряджали хоч один телефон, сідали, слухали радіо і раділи кожному збитому літаку", — згадує Віктор.

Не дійшов до Окружної одне поле

Після двох місяців у окупації Віктор вирішив пішки йти до Харкова. На Великдень разом із котами пішов до блокпоста. Окупантам сказав, що йде на цвинтар, сам пішов до лісу. Там натрапив на ворожу міну:

"Я впав, котів моїх одразу вбило, я впав, скочив, на адреналіні. Дивлюсь в мене ноги всі у крові. Я зняв футболку перемотав одну ногу, зняв куртку перемотав іншу ногу, дивлюсь ще рана у стегні, а потім бачу, з грудей тече, думаю, треба повзти в бік села — жити ж все одно хочеться", — розповідає Загребельний.

За 15 хвилин чоловіка знайшли бойовики.

"Я кажу: "Хлопці, є у вас якийсь укол?". А їхній командир каже — уколи лише для своїх. Я відповів, щоб тоді пристрельте мене, бо боляче. Вони подивилися паспорт, здивувалися, що мені ноги не відірвало, що я взагалі живий", — каже чоловік.

Спочатку його госпіталізували до медичного закладу на окупованій території, після чого перевели до Бєлгорода. У лікарні він провів майже місяць, спілкуватися із місцевими або із журналістами, які приїздили до медзакладу, росіяни забороняли.

Віктор Загребельний підірвався на міні, коли йшов із окупації. Фото: Віктор Загребельний

"Дуже багато лежало в палаті. Вони сортували: українців до українців, військових до військових. Козача Лопань, Лук'янці, Дергачівський район [нині Дергачівська громада Харківського району], Липці. Вся наша округа, Харківська область. Далі ситуація така — вони везуть в намети, табори з польовою кухнею. ФСБ приходили у палату, людей допитували, телефони розглядали. Був варіант виїхати через Латвію, Литву, Польщу, я сказав — будь-якими шляхами, хоч на колінах, у мене на двох ногах гіпси були", — говорить Загребельний.

До Москви чоловіка довезли знайомі, допомогли сісти в автобус. На кордоні їх знову перевіряли та врешті — пропустили.

"Коли ми переїхали кордон і зрозуміли, що перебуваємо в Латвії, перше, що я почув — жінка за спиною сказала: "Слава богу, ми на волі". Я питаю: а ви звідки, а вона каже — з Куп'янська. Виявилося, що майже весь автобус — українці"

"Щастя — їхати додому"

Чотири дні в дорозі, кілька пересадок, кілька країн — цей шлях Віктор долав на милицях, обидві ноги були в гіпсі, але чоловік не зупинявся.

"Коли я вийшов з автобуса, відчуття було, що це якийсь голлівудський фільм. Я побачив, дружина дивиться у вікно, мене шукає, а я її шукаю, і ми обидва ридали, ми обійнялися і ридали. Це було таке щастя, щастя, що ти повернувся з того світу і ти бачиш рідних", — згадує Загребельний.

"Чи коли-небудь думав, що така війна буде? Ніколи не думав, і що це буде війна з Росією, ніколи не думав. Я зараз намагаюся переходити на українську мову, я вважаю, що це правильно тепер все зрозуміло, хто є хто", — говорить чоловік.